За останні два роки завдяки доступності мобільних технологій до українського інтернету долучилося чимало старшої аудиторії, і я почала помічати дивні речі.

Виявилося, що у моєму щоденному житті старші люди й підлітки часто поводяться в інтернеті дуже схоже: живуть Ютубом замість Гугла, шлють голосові повідомлення й величезну кількість стікерів, і загалом мають набагато більше феноменальних соціальних навичок, аніж технологічного розуміння, як усе працює (не «як зробити, щоб це працювало», а «як це працює насправді»). Можливо, бо мають більше вільного часу? Але ми знаємо, що особистий досвід – такий собі аргумент, тому я не робила з того особливих висновків. Проте.

Коли ми говоримо про звички цифрової комунікації, важливим моментом є історія проникнення інтернету – коли він з’явився та в яких вікових категоріях поширювався. А відповідно, з яким саме «інтернетом» і коли знайомилися ті, хто отримував доступ до мережі вперше. Бо ті, хто прийшов у десктопний інтернет, поводяться та спілкуються в мережі зовсім не так, як ті, хто прийшов у мобільний.

Про це свідчить дослідження, яке провела й описала у книзі Because Internet: Understanding how language is changing лінгвістка Гретхен МакКаллох. І хоча карантин посилив деякі поведінкові сценарії, зрівнявши усіх в необхідності працювати та навчатися через відео, більше використовувати доставку, покупки та платежі онлайн та стрімінгові сервіси, гіпотеза пані МакКаллох чимало пояснила мені про мене, підлітків та бабусь.

Спираючись на власні опитування, вона поділила кілька тисяч своїх респондентів на три хвилі залежно від того, коли і навіщо вони вперше почали користуватися інтернетом. Переважно, її респондентами були англомовні американці й європейці, але цю класифікацію буде цікаво адапутвати й для нас.

До першої хвилі «людей інтернету» за пані МакКаллох належать Old Internet People. Вони:

• прийшли в інтернет (який ще не був інтернетом) на початку його становлення і грали у цьому становленні неабияку роль
• для обговорень своїх інтересів вони користувалися такими інструментами, як Usenet, IRC, BBSes, MUDs, форумами (якщо ви вперше бачите ці назви, це нормально, отже ви не належите до Old Internet People)
• їм зараз під 40 і більше
• обов’язково мали технічні навички та знали основи програмування, тому що вийти онлайн і щось там зробити було не так просто; вони знають про те, як працюють комп’ютери та інтернет більше за інші аудиторії
• найбільше схильні змінювати/вдосконалювати/пристосовувати інтернет до власних потреб (моди, розширення в браузерах і тд)
• започаткували інтернет-акроніми (R U THERE? BTW, FYI)
• досі можуть користуватися своїм першим інтернет-псевдонімом, під який підв’зано купу сервісів і пошт; можливо, цей псевдонім перейшов у реальне життя (я знаю чимало таких людей – на роботі ніхто може навіть не знати їхнє реальне ім’я)
• любили (і люблять) експериментувати з ідентичністью онлайн, тому що від початку спілкувалися не зі своїми оффлайн-контактами (бо мало хто мав доступ), а з незнайомим людьми, згрупованими довкло тем
• дружба в онлайні для них часто довша, аніж дружба в реальному житті
• вони не люблять і мало використовують Фейсбук, бо мережа для них - можливість відкривати великий світ і заводити нові знайомства, а не спілкуватися з тими ж знайомими, але онлайн (тому їх багато на Мастодоні)

До другої хвилі, яка була найчисленнішою в англомовному світі, Гретхен МакКаллох зараховує людей, що прийшли в інтернет тоді, коли він перестав бути ексклюзивним для університетів, технологічних компаній, і почав з’являтися вдома. Це кінець 90-х–початок 00-х.(Спочивай з миром, мій перший комп!) Залежно від соціальних звичок, «люди інтернету» другої хвилі можуть бути або Full Internet People (це я), або Semi Internet People.

Full Internet People

• повністю включили інтернет у своє соціальне життя, не проводячи межі меж онлайн та оффлайн-спілкуванням (включно з романтичним)
• почали користуватись меседжерами (AOL Instsnt Messeger, MSN Messeger, ICQ)
• активно користувались платформами, що дозволяли створити й максимально кастомізувати персональні homepages (GeoCities, Neopets, MySpace, Livejournal);
• стали першими користувачами Facebook та Twitter, проте Facebook та Twitter не були для них першим досвідом соціальних платформ
• Old Internet People користувалися псевдонімами і швидше тягли їх у реальне життя, аніж розкривали онлайн, хто вони насправді, – тоді як Full Internet People не мали проблем із тим, щоб відкрити свої ім’я та прізвище; Facebook, власне, став першою масовою платформою, де онлайн-ідентичність співпадала з оффлайновою
• велика частка їхніх розваг одразу була онлайн (фільми, музика, новини, книжки)
• вони мають навички як соціальної, так і професійної комунікації онлайн; багато акаунтів у соцмережах (вони спробували усі) та поштових адрес
• вони вміють користуватися великою кількістю пристроїв
• проте вони мають менше суто технічних навичок, ніж Old Internet People, хоча ще пам’ятають, що в системному блоку комп’ютера

В умовному «кириличному інтернеті» в широкому вжитку для Full Internet People були також mailru, rambler, yandex, пізніше vkonakte; українські bigmir та korrespondet. Свої перші розсилання я робила у 2004-му році на сервісі subscribe,ru, коли ми з друзями вели сайт про українську літературу Tochka. (Fun fact).

Semi Internet People

• на початку використовували інтернет виключно як інструмент для роботи, не переносячи туда своє соціальне життя
• якщо Full Internet People були молодші, то Semi Internet People були дорослими з серйозними роботами
• їхній онлайн-досвід почався з електронної пошти, тому вони найкращі в навігації мейл-етикету (вони можуть змінювати тему листування, якщо тема реально змінюється, і це неймовірно дратує Full Internet People)
• Facebook переважно був їх першою соцмережею, це саме ті «батьки, що зруйнували Facebook» трохи згодом: вони не щукали нових контактів, і Facebook якраз давав можливість возз’єднатися з тими, кого вони знали
• вони часто роздруковували свої мейли
• не маючи широких інтернет-навичок, вони часто мали глибокі знання у якомусь одному технічному напрямку (ексель, фотошоп та ін)
• вони не вірять, що інтернет-спілкування може замінити реальне, воно для них лише інформаційний текст без соціальних нюансів, і вони мало користуються інтернет-сленгом

Нарешті, третя хвиля – це люди, що прийшли у вже створений, стабільний та усталений інтернет. Частина з них – надто молоді, щоб взагалі знати життя без інтернету, а частина – ті, хто тривалий час ігнорував інтернет, думаючи, що він їм точно не знадобиться. Перші – Post Internet People, другі – Pre Internet People.

Це якраз наші діти й бабці, і вони й справді мають багато подібного у поведінці. Найперше, що їх об’єднує – вони переважно не користуються поштою. Соціальні мережі й месседжери замінили їм пошту, бо вони або надто малі, щоб користуватися поштою для роботи, або ж уже на пенсії. Вони усі не знали інтернету до Ютуба й тачскрінів.

Pre Internet People

• мають переважно 1-2 аккаунти, які їм допомогли заповнити або налаштувати інші родичі
• ці аккаунти починалися зі Скайпу чи інших відео-месседжерів, і відео стало їх найпершим форматом входу в інтернет, тому залишається найбільш природнім для них
• вони добре почуваються в стабільному технічному середовищі, де все працює як налаштовано, але щойно їх розлогінює, вони потребують допомоги
• вони переважно користуються смартфоном або планшетом, на робочому столі ПК (якщо він є) вони знають, «де інтернет»
• вони взагалі не розуміють інтернет-сленг, тому часто перепитують, що означають якісь слова, або ж починають переносити в онлайн-комунікацію паттерни з життєвої соціалізації (згадаймо Однокласники)
• вони часто використовують у переписках три крапки, три знаки оклину чи запитання, і взагалі їхня переписка повторює звчики листів та листівок, які вони писали 50 років тому – бо це найближчий досвід персональної письмової комунікації
• тому вони легко розуміють та використовують емоджі та стікери, бо це найближе до їхньої давньої письмової культури, де малюночки, закарлючки на полях листа чи наприкінці листа були нормою і способом додатково виражати емоції

Post Internet People

• познайомилися з інтеренетом через відео, ігри та тачскріни, бо не вміли читати
• переважно не мали власних пристроїв, коли вперше познайомилися з інтернетом, і мали численні обмеження від дорослих
• вони генерують найбільше особистої комунікації (але це не через інтернет, а тому що вони діти й teens - я колись теж могла говорити з подружками годинами по телефону)
• вони прийшли в інтернет після своїх бітьків, отже потребують власного інтернет-простору, де нема батьків і знайомих, щоб експериментувати, тому у питаннях анонімності найближчі до Old Internet People
• якщо Full Internet People змінювали мережу, якщо там ставало забагато дорослих знайомих, сподіваючись, що батьків там довго не буде, то сучасні діти використовують таке: 1. повідомлення, що зникають 2. вибирають з маси соціальних платформ ті, що найбільше відповідають їхнім задачам, часто не маючи «основного профілю» в якійсь із мереж 3. використовують інструменти, що дозволяють створювати секретні чи приватні групи
• для них набагато більше значення має інтернет-сленг – існує купа неписаних правил, як можна і як не можна використовувати специфічні слова й акроніми; їхня комунікація має кілька смислових шарів
• вони можуть мати купу технологічних вмінь, а можуть не мати взагалі – і різниця може бути разюча, проте глибоких «комп’ютерних знань» вони вже не мають, бо вони здаються непотрібними
• вони дуже часто вкладають у tone of voice старших людей те, чого там не було, бо більш чуйно ставляться до написаного, і це важливо у маркетингу для них

Мені подобається ця класифікація, бо вона не про вік і технічні навички, і я дуже добре впізнала у ній себе і своїх знайомих. А ви себе? Мені цікаво почитати, чи ви вписуєтеся у ці категорії. А можливо, ви маєте цікаві історії про прадавній інтернет і як вперше туди потрапили? Пишіть!

Наступного разу поговоримо про те, як деякі технології зараз впливають на розвиток мови.

Гарного тижня!

Оля