Ірина Цілик. Я пам’ятаю, він кинув цю жменю купонів
⁂
Я пам’ятаю, він кинув цю жменю купонів
так артистично, презирливо, просто в конфорку,
і мамин крик полетів поміж тихих районів,
коли вогонь енергійно здійнявся і форкнув.
…На папірці обгорілі ми потім купили
масло і снікерс, і свіжу цератову шторку.
Сіре пюре моїх снів, що ти робиш, не треба.
Згадую нашу тахту і книжки, і нунчаки.
Так наполегливо б’ється дитинство під ребра,
щоб закінчити хоч щось і хоч щось розпочати.
…Але в потьомкінських селах тих буднів веселих,
я пам’ятаю, *Pink Floyd* умикали за чаєм.
І жовтенятський значок на шкільній моїй формі
деякий час був блискучим, приємним на дотик.
Ми все стояли на враз спорожнілій платформі—
цей поїзд рушив, а той не приходив аж доти,
доки за двадцять із чимось новими очима
не довелося цілком осягнути весь дотеп.
Десь і в мені залишився обвуглений сховок,
ненадруковані кадри, непройдений простір.
Корчились мовчки за стінами бляклих хрущовок
втрачені шанси і наші дзвінкі дев’яності.
…Але на стику етапів правління сатрапів
родяться люди яскраві, зухвалі, непрості.
В куцих строкатих штанцях, на колінах зашитих,
бігає колами й досі реальність новітня.
Щоб закінчити хоч щось і навчитися жити,
я зупиняюсь і довго хапаю повітря.
Тату і мамо, я вмію, я все розумію.
…Жменька купонів і листя розносяться вітром.