Повільна людина. Випуск 9
—зимовий(?) пейзаж, вирощений на сайті artbreeder.
Привіт!
Це ж треба, на самому початку зими—пішов сніг… С. одразу захотіла робити янгола. Це коли лягаєш на сніг і ворушиш руками-ногами, щоби вийшов «крилатий» відбиток. Здається, це таке самоочевидне (сніг→робити янгола), але в моєму дитинстві такого не було. Але чомусь засніжена зупинка кінотеатру Котляревського на мить нагадала шкільні роки (коли у фоє стояли за загородкою 4 приставки; можна було подивитися, як хтось грає у Mortal Kombat 2 чи щось подібне; час гри продавався по 15 хвилин, за які можна було безліч разів програти; глядачів завжди було більше, ніж гравців, але були й такі, що приходили із зошитами, списаними супер-комбінаціями для хитрих прийомів).
Нині я теж зробив янгола. Це кумедно.
Майже у кожен випуск «Повільної людини» щось не влазить. Я хотів зібрати цей лист, наче ковдру, із таких клаптиків, але всі не влізли. Та й новеньким теж хочеться поділитися.
Отже, фрагменти:
Зависальне
Сайт із анімованими анаморфними шейдерами. Заходиш, вмикаєш, і відлітаєш.
Бейрут про поганих клієнтів
Дизайнер Майкл Бейрут запостив у твітері невеликий тред про 5 типів жахливих клієнтів. Бейрут—дуже відомий дизайнер, учасник Pentagram, викладач у Єльській школі дизайну. Іноді варто знати, що й у таких крутяків бувають жахливі клієнти.
Draftback
draftback.com—додаток до Google Chrome, який дозволяє переглядати історію правок у гугль-документі, наче кіно. Для авторів та редакторів, які працюють у гугл-документах, це кіно може бути цікавим.
Про читання і переклади
За пару минулих місяців приловчився і прочитав кілька коміксів. Пару англійською (SP4RX by Wren McDonald, When I Arrived at the Castle by Emily Carroll) і один незлий переклад, перший том «Чорного молота». Якщо комусь буде цікаво, дайте знати, постарюся детальніше розповісти.
До речі, у одній із своїх підписок побачив посилання на блог Джеффа Леміра, автора «Чорного молота», де він ропзовідає про організцію робочого процесу (і показує фотки зі студії). Лемір—креативний паротяг: він паралельно працює над низкою текстів, і ще примудряється щось одне малювати в цей час. Пише, що малювати складніше, ніж писати. Вражаюча продуктивність, здається, що з деяких людей жодні умови не витягнуть стільки роботи.
Оскільки переклад «Чорного молота» я назвав незлим, можу сказати, що спирався на досвід читання «Вокзалу на вулиці Відчаю». Я все ще читаю, і досі не звик до цього перекладу. Роман класний. А українська його «озвучка» заступає ці враження, бо раз на кілька сторінок трапляється якийсь дивовижно одороблянський пасаж. Хочеться, щоби перекладачі з редактором виросли, а поки ростуть, хай би хтось кращий перекладав. Чесне слово, коли я після М’євіля читав дітям казки Мозера перед сном (у перекладі Нелі Ваховської), то насолоджувався гладкістю тексту. А коли читав Короліва-Старого, то теж насолоджувався. А коли читаю М′євіля, то стараюся поглибше вчитатися, щоб текст провів через неоковирні рифи перекладацьких потуг. (Хоча є й позитивні моменти—переклад власних назв мені подобається).
Тим часом Неля Ваховська почала публікувати на сайті Літцентру свої розмови з перекладачками. Я прочитав бесіду з Наталкою Іваничук, на черзі ще одна, з Ярославою Стріхою. З Іваничук розмова вийшла класною—щирою, соковитою, справжньою. Людина, яка росте, цінує не лише свої успіхи, і відвертість Іваничук дорого коштує.
Електронна бібліотека українських книжок
Українська класика повинна бути доступна он-лайн. І от! Сайт «Відкрита книга» якраз є такою текстозбірнею. Ця ідея здається мені актуальною вже не перший рік, тому знімаю капелюха перед людьми, які зібрались і реалізували. На жаль, не можу їх назвати,бо не знайшов імен на сторінці «Про нас». Зараз тексти можна скачати (в кільох форматах), але не можна читати он-лайн із цього самого сайту. Все одно—вау. А ідея не втрачає актуальності від кількості реалізацій. Так, варто робити класні паперові книжки, для тих, хто їх зможе оцінити (не в останню чергу гаманцем)—серія БУЛ виглядає солідно, але давно вже не спокусливо. Але так само варто робити доступним надбання нашої культури для всіх. Більше носіїв—більше шансів зберегти.
Кого ще почитати?
Марцін Вічері (Marcin Wichary) працює дизайнером у Figma. А ще він пише книжку про… клавіатури.
Кла-ві-а-ту-риииииии.
Здавалось би, це абсолютно невидима штука, яка просто самозародилася з ноосфери… але звісно, це не так. Марцін занирнув з поверхні екрана (на якому теж є клавіатура, віртуальна) до глибин друкарських машинок. Листи, в яких він розповідає про процес роботи над книжкою та історії з еволюції клавіатур, дуже цікаво читати. Вони досить довгі, але приходять не часто. Думаю, на них необхідно підписатись.
Просто…
Дякую тим, хто пише відповіді на ці листи. Це заряджає.
—М.