Повільна людина. Випуск 8
Ахой!
Бібліотеки—це сила. Тому вас вітає кінна бібліотекарка.
Фото я взяв зі статті Horse-Riding Librarians Were the Great Depression’s Bookmobiles, і там є ще вражаючі фото.
Подкастове
Павло Бондаренко, автор подкасту Доступ, зробив, як і хотів, цілу платформу. Тобто джингл «Радіо Поділ» звучить тепер іще в цілому ряді інших, про серйозне (як-от держкомунікації) та прикольне (засновники бару «Хвильовий» розповідають про те, як робити бар). Зацінити і підписатись (на все) можна головній сторінці незалежної мережі українських подкастів «Радіо Поділ».
Здається мені, що це мєга-круто, бо коли «Доступ» до мене потрапив із сторінки сторіз однієї дорогої подруги, не так багато іншого можна було послухати. «Подкаст Підкаст», здається, знайшовся другим. Натомість титулка програми, якою я слухаю подкасти (Castbox), пропонувала мені безліч російських (які я слухати не планую). Тепер є ціла купа подкастів крім Подолу. Окремо хочу порадити подкаст про політику «Конструктив»—його ведучий Денис Михал (студент Інституту міжнародних відносин КНУ) запрошує експертів і спонукає їх простими словами розповідати про складні речі. Список випусків такий, є з чого вибрати. (Ох, у тому лінку всі посилання ведуть на телеграм, який не у всіх є (і це добре)), тому ось інший, на anchor.fm.
А також новий подкаст «Ранкова доза». Назва дивна, але це спільний проект видання “Українська правда” та Українського інституту книги. Гість подкасту (це можуть бути люди культури, як Артем Чапай, чи політики, як-от Дмитро Кулеба) радить книжку, а автор начитує уривок. Чи й увесь текст, якщо виходить. Оповідання—прям смак.
Слухати подкасти найзручніше, мабуть, коли ти довго їдеш на роботу та з роботи. Або коли не працюєш зі словами. Якщо під деякі свої задачі я ще можу слухати Welcome to the Night Wale (розуміючи, що пропускаю близько 70% випуску), то для українських треба ловити підходящий момент. Я чесно слухаю не все-превсе, на що підписаний (тільки «Доступ» прослухав увесь), але радий можливості вибору.
Рубрика «Порадниця»
Матеріал Отара Довженка про 15 типових помилок інтерв’юера. В нім на реальних прикладах (із посиланнями) пояснюється, як не треба робити. Може, на позір виглядає, що все це ази, але до кожного прикладу є реальне інтерв’ю. Толкова пам’ятка для тих, хто працює із текстами. Дуже коротко: розібратися, хто герой; готуватися, і не лише за фб (роль інтернету як джерела усієї інфи значно переоцінена нмд); чітко формулювати питання і уникати кліше; редагувати текст і (sic!) не пропонувати на узгодження.
Стаття Меґ Льюїс (Meg Lewis) написана у вигляді відповіді на питання про пасивний дохід для ілюстратора-початківця.
Якщо дуже коротко:
Пасивний дохід це те, що приносить гроші, не потребуючи повної зайнятості: від мерчу до он-лайн курсів.
Меґ радить пошукати те, що можете продавати тільки ви (складіть список всіх своїх вузьких і загальних умінь, пройдіться, пошукайте вдалу комбінацію).
Поки підписників ще небагато, персональний контакт щільніший. Показ того, що за кадром (процес, робоче місце тощо) цей контакт посилює.
Цифрові штуки легші для старту (бо матеріальні мають наклад, який десь треба тримати).
І, що важливо: un-sexy also sells! Продукти попроще продаються більшій кількості народу, ніж нішеві авторські штуки.
Музика
Люблю слухати (а іноді й дивитися) концерти NPR Tiny Desk (на одному з них виступали Дахабраха). І ось цього разу мене вполював джазист-мультиінструменталіст Jacob Collier. Це такий якравий музичний вундеркінд, який трохи виріс і став тільки кращим. Я час від час потрапляв на різні відео з ним, але це мене остаточно зачарувало. Розумію Стіві Вандера, який охоче взяв участь у записі його альбому. І відео зі схожим інтер’єром, цього разу у The Manhattan Center ще більше зачепило після попереднього. Джейкоб цікавий! Представляючи музикантів, сказав про контрабасистку Джулію Естерлін «ми лиш учора познайомилися», а Бекка Стівенс, яка грає на гітарі, чаранго і співає—цілком самостійна музикантка із власною дискографією. Що не заважає їй брати участь у різної міри чудності проєктах. Наприклад, колаборація з виконавцем Snarky Puppy. Просто вау.
Зазвичай я таким ділюся у соцмережах, але чому не тут?
Джейкоб Кольє вражає тим, як на позір легко йому вдається переходити від інструменту до інструменту, від співу до розмов з аудиторією між музикуванням. І як наслідок, я замислився над тим, який тиск зчиняє публічність. Вимогливі очікування, бурхливі розчарування, потреба безкінечної роботи…
Не всі, хто потрапляє під світло софітів, можуть зробити так, як Донг Нгуєн, автор гри Flappy Bird, який видалив її, коли та несподівано стала вірусною. Не всі про таке й задумуються.
Один із коментаторів до відео Джейкоба (той рідкісний випадок, коли я став дивитися коментарі) написав «раді твоєму поверненню, Моцарте». Ну, не знаю про Моцарта, але він дуже працьовитий, талановитий і усміхнений. І балакучий: от, до речі, він бере участь у поясненні концепта на 5 рівнях (від дитини до професіонала) на каналі Wired.
Просто…
Подивилися з М. цими днями міні-серію про Майдан 2013–2014 на каналі Babylon‘13. Трохи невідсторонене, часом досить весело змонтоване, що важливо—без надміру пафосу.
Були раді побачити деяких знайомих.
Трохи відступили ті події, заховалися в пам’яті, і з відстані відео-розбір дивитися вже цікаво, бо зрозуміліша різниця масштабів і наративних переспектив. Ми були одними з тих мільйонів людей там, і дуже багато подій минуло десь поза персональним досвідом.
Пам’ятаю, що знаходитись на Майдані було значно спокійніше, ніж дивитися стріми звідти (і тепер, коли стрімити можна напряму твітером чи фб, дивно згадувати, що потрібна була спеціальна апаратура й збір донейтів на акаунт Ustream (так, здається, воно звалося)).
Пафосні ролики нема сил передивлятися, і мабуть, не буде.
Сьогодні був такий холодний вітер—розмови на вулиці перетворюються на кадри коміксу.
Напишіть мені, як поживаєте? Що думаєте про «Повільну людину?» Що читаєте зараз? Я завжди дуже радий листам у відповідь.
—М.