Повільна людина. Випуск 2
Привіт! На початку цього року я придумав назву для нерегулярної пошти про різне—«Повільна людина». Кілька разів збирався уже написати, але то те, то се… треба було якось виправдати назву.
Отже, які новини з початку року?
Якщо ви читаєте цього листа, то найважливіша, мабуть, та, що інтернетові виповнилося 30. Щоби добротно відсвяткувати це діло, в ЦЕРНІ запустили емулятор найпершого браузера—WorldWideWeb. Детальний опис проекту та інструкції (англійською) доступні на відповідному сайті ЦЕРНу. В 1990 році, коли запустили оригінальний ↑ браузер, я не знав про інсування інтернету, тому ностальгувати можу хіба за «Самвидавом».
З’явився новий непересічний ютьюб-канал для для людей книги: відео-блог Станіслава Федорчука. Часто буктьюбери просто розповідають про свої читацькі справи, закупи і переказують сюжет. Відео Станіслава схожі радше на мікро-лекції. У доборі книжок, піднятих тем видно позицію та переконання. Ролики закликають до дискусії—і це класно. Раджу.
Хочу також порадити український подкаст «Доступ» (посилання веде на твіттер, де в закріпленому пості посилання на транслацію на низці платформ). У Павла дуже спокійний голос, а ще він толково (і з гумором) розповідає про реалії цифрового життя. Якщо вас нервує фб, слухайте Павла як заспокійливе. Я прослухав усі випуски вже двічі і чекаю наступного сезону.
Тексти про дизайн
Цьогоріч я став членом журі конкурсу Книжкового Арсеналу на найкращий книжковий дизайн. І на замовлення «Читомо» написав про «Марію»—книжку, яка отримала гран-прі.
Побував (трохи несподівано для себе) на фестивалі «Прості літер» у Луцьку. Фестиваль супер, якщо любите дизайн і літери, їхати мега-варто. Ну і раз так склалося, взяв коментар в організаторів та учасників для «Читомо».
Що я зараз читаю?
Чайна М’євіль. Вокзал на вулиці відчаю. З тих пір, як Т.Я. порадила мені цю книжку, я починав її російською (але зрозумів, що вже відвик читати рос. переклади і не хочу), збирався читати англійською, і поки збирався, у видавництва «Богдан» вийшов український переклад. Я помітив книжку на КА, але ще трохи похвилювався, бо перекладачок двоє—Дар’я Беззадіна і Наталія Сліпенко—а я про них нічого не знаю. Але потім не втримався. Про що? Ну, я десь прочитав третину і все ще не розібрався. Є світ, значно відмінний від нашого. З антропоморфними (і не дуже) розумними створіннями, які ділять місто з людьми. З вертикальними та горизонтальними стосунками, дуже схожими на наші (влада, мафія, гроші, мас-медіа, академія…). Автор описує світ дуже ретельно, тому книжка товста. Таке фентезі, де нам замість грандіозного епосу подають міський роман. Тепер до зауваг. Ілюстрації привертають увагу, але дуже скоро (майже одразу) стає зрозуміло, що вони не відповідають опису персонажів. А М’євіль усе описує детально. (Крім того, є ще суто технічні моменти, які мені чешуть око, але не хочу про це) Стосовно перекладу, то перекладачки працювали над розділами поперемінно, і в цьому є сенс: одна з них виглядає на фанатку Нечуя-Левицького, тож цілком нейтральна українська межує часом з барвистою, екзотичною. Але якщо попервах мені різала очі вся ця хемія, то за 100 сторінок я цілком звик. І тепер хотів би велику карту Нового Корбузона на стінку, щоби поглядати на неї під час читання. Єдина проблема з книжкою—читаю я поооовільно. Хоча це стосується не лише М’євіля.
Прочитане колись
Перегляд екранізації роману Annihilation Джеффа ВандерМеєра спонукає мене написати кілька слів про книжку, прочитану ще торік. Отже, це науково-фантастичний роман про аномальну територію (ну так, якоюсь мірою це Зона) та способи взаємодії з нею. Зрозуміти? Підкорити. Спершу я звернув увагу на обкладинки, бо вони потрапляли в різні огляди, а тоді вже якось дійшло до читання. Мені сподобалась еліптичність розповіді, щось між звітом (що має потрапити в звіт) і щоденником (чого у звіті бути не має). І, значною мірою, літературність. Бо через скупість викладу проступає його форма. Як говорити про те, для чого немає мови? Допасовувати наявну як уже вийде. Порівняно з екранізацією, уява намалювала мені монохромнішу картинку, але водночас після перегляду склалося враження, що все-таки кіно як синкретичне мистецтво має значно менше можливостей не сказати, не показати. І тоді на перше місце виходять люди, стосунки між ними. Також книжка, на відміну від фільму, питань історії не розв′язує. Але в неї є продовження (це перша книга трилогії), і я досі не визначився, чи читати. Бо ж автор, гадаю, дуже імовірно розкаже, що ж сталося далі з головною героїнею, і пояснить, що ж сталося там, у Зоні Ікс. А це той випадок, коли я не дуже хочу знати, що хотів сказати автор.
Хто ще пише листи?
В англомовному просторі (про інші не знаю, бо не знаю мов) поштові розсилки is new black. Для мене все це почалося з листів Крейґа Мода (Craig Mod) про фотографію, літературу, книжки та програми. Roden виходить щомісяця.
Просто…
Люблю серпень і вересень. Ще тепло, але вже не спекотно, і здається, що це останній розділ історії, персонажі якої припали до душі.
Приблизно рік тому ми з друзями побували в Опішному. Дивно, що я не бував там раніше, хоча багато дитячих літ провів на дачі зовсім неподалік. Гарно там.
Дякую, що дочитали аж сюди! Вже починаю писати наступного листа.
—М.