Повільна людина. Випуск 10
Привіт!
Коли я був маленький, ми ходили на пошту отримувати посилку від родичів. І там були мандаринки. Писання «Повільної людини» стало для мене схожим приємним сюрпризом цього року. Теплим і радісним. Найскладніше, мабуть, кожного разу—знайти потрібну інтонацію. Наче підібрати мелодію, про яку пам'ятаєш тільки враження. Ділитися ж різними знахідками значно простіше: коли є цікавість, мережа реагує у відповідь.
Зараз найскладніше—пройти між передноворічною меланхолією підсумків та бравурністю планів. Якби ж я тільки знайшов час на листа минулого тижня… Втім, буде як буде.
Ці листи почалися до «Повільної людини». Зазирнув у архіви—вау, це було аж у 2015 році. І донедавна це були листи переважно з віршами, приблизно їх було по 4 на рік. 2018 я написав аж одного такого листа. Що ж до віршів, цьогоріч їх небагато. Тож вибрати кілька—замість підсумків року—буде досить просто. Отже,
3 вірші з 2019
*
як дощ за комір
ти мені снилася
як пес крізь вітер
я до тебе
ми пили старий фільм
на екрані твоєї шкіри
(чекай я відредагую)
вітер на екрані твоєї шкіри
гостро ворушив травою
мовчазний відбувався діалог
(так краще?)
зблиснула мушля усмішки
за хащами доторків
а потім усі почуття згіркли ранком
у тиші нічого крім тіла
на застібках функцій
і страх: ти знову наснишся—
чи вже не наснишся ніколи
*
що дощ? листя собі полоще.
подушка на щоці крізь ніч прокладе маршрут.
догравши, перевертається кругла площа
і знову шепоче: я тут.
я тут.
що ще з дощем? ходить собі на босо,
крейдою в класи пише нове число
і небо змиває, бо ночі для тебе досить,
вже досвіт м'яко цілує твоє чоло.
виходиш—а ранок розсіяно собі мрячить,
стоїть латаття розпущених парасоль.
хто був у сні, ти пригадаєш вряд чи.
звучить і триває безтямне осені соло.
*
Дивлюсь, як ти дивишся
в дзеркало—і якби ти у відповідь
мене бачила—
з тушниці лиця м'яким
пензлем погляду набрала думок.
Маєш їх потім випускати.
Що ми крадькома—
немає ніякого сховку!—
збиваючись рахувати
кладемо на левкас бажання.
А потім заплющуємо,
стискаємо безгучно,
доки за далеким вікном
побивається годинник на вежі
за тією, яка минула.
Вітає годинник на вежі
ту, що прийшла
❧
А ще є таке, чим я просто не можу не поділитися:
Новий блюз
Ще із несподіваних знахідок цього року—група Larkin Poe: блюзовий дует двох сестер (Ларкіном По звали їх прадіда, який був далеким родичем Едгара Алана По). Я надибав їх буквально цього місяця, і ще не все-превсе переслухав, але почутого вистачає, щоби я назвав їх новою улюбленою групою. А С. найбільше сподобалося, що вони сестри, тож, поки на одній половині екрану у мене відкрито Emacs, другу займає відкритий youtube із музикою.
Літери
І якщо ви вже дочитали аж сюди, ось приз: тред у твітері про колону Траяна. У 50–60 роках американський каліграф і священик Едвард Катіч неодноразово побував у Римі, досліджуючи капітель. Він був переконаний, що в основі їх форми лежить рух плаского пензля, а не різець каменяра. Щоби підтвердити свою теорію, він зробив копію (ми всі робили схожі перебивачки олівцем у школі) безпосередньо з колони Траяна—як католицький священик, він міг отримати спеціальний дозвіл для таких робіт у Римі. Фото, опубліковані у треді, раніше не з'являлися у мережі.
❧
Цей лист закриває перший сезон «Повільної людини».
mi tawa!
—М
P.S. До 7 січня (під впливом новорічного настрою чи внаслідок його відсутності) можна придбати зі знижкою шрифт Богдана Гдаля «Рукотвори». P.P.S. Картинка на початку намальована в poodle.