Cезон 📯. Випуск ґ
Saluton!
У маркуванні випусків я пішов за абеткою, і ось дійшов до літери, яка мені подобається своєю задерикуватістю.
Чув якось бувальщину про те, що Віктор Харик, Генадій Заречнюк і Андрій Шевченко по суті, перевигадували її форму для кирилкових шрифтових адаптацій, коли запит на кирилізацію був гарячий, а інформації бракувало. І як потім дуже схожа форма знайшлася в історичних джерелах, уже пост-фактум.
Коли виходить шрифт із розширеною латинкою (є літери з діакритикою), пишуть іноді про підтримку 99 мов. Ми не в їх числі. Нові українські шрифти, отже, підтримують переважно понад сотню мов.
Коли я бачу інформацію про новий шрифт, намагаюся одразу з’ясувати, чи є в шрифта кирилична версія. Наприклад, студія Maximage з нагоди отриання премії Яна Чихольда випустила безкоштовний шрифт Modelo. Прикольний! Без українських літер.
Я написав для «Читомо» статтю про швейцарський конкурс найкрасивіших книжок. Конкурс започаткував саме Чихольд, який, утім (це не ввійшло до матеріалу) був не в захваті від квадратно-гніздового «швейцарського» підходу.
Нещодавно Ольга Кліпкова надіслала цікавого листа про зв’язок ігор (комп’ютерних) із навчанням. Гра Type:Rider—казуальний платформер про історію шрифтів та книгодрукування. Я проходив її із маленькою С. на колінах—не знаю, чи вона щось запам’ятала, а я зафіксував, що це хороший загальний огляд. З нього можна заглиблюватися далі.
Ютубачення
- Знову маю (маю!) поділитися відео з каналу Анатолія Дністрового, бо в ньому він говорить про «Записки Мальте» (а це один із найважливіших для мене романів); відео триває цілу годину, і це не переказ роману; якщо дійду колись прочитати, слід буде обов’язково передивитися і цю лекцію.
- Ореста Скоп розповідає про культуру. Про сучасних українських режисерів, але й про особливості покупки вінтажних речей. Ора активно веде канал—коли ви отримаєте цього листа, ці відео будуть вже далеко в історії каналу.
- «Смолоскип» розпочав серію відео-бесід про свої видання.
- 4 хвилини у студії коміксиста Сайріла Педрози. Показано роботу над невимовно прекрасним «Золотим віком». Також можна подивитися ще майже три хвилини процесу. Там ще дві гітари стоять коло стіни… дуже люблю такі відео.
- Музичне: Sledgehammer. Я почав із кавера, який виконав Гері Стайлз, а потім переглянув іще купу виконань Пітера Ґебріела (автора пісні). Ось, наприклад, епічна верія (які костюми!) 1987 року в Атенах. В результаті підсів на обох виконавців, і радий. Часом засинаю чи прокидаюся, а в голові грає ця пісня.
Річард Дадд і його «Майстерний удар казкового лісоруба»
1843 року Річард Дадд, якому тоді було 26, убив свого батька, бо був переконаний, що той—Диявол «під прикриттям». Зрештою, художник опинився в психіатричній лікарні, відомій під назвою Бедлам. Там він провів 20 наступних років, а потім його перевели в лікарню Бродмур, де він залишався до кінця життя. Імовірно, Дадд потерпав від параноїдальної шизофренії. Але в лікарні він зберіг інтерес до творчості і написав ряд дуже цікавих картин, які нині є надбанням світової культури без додаткових ремарок про «творчість душевно хворих».
Мене вразила картина «Майстерний удар казкового лісоруба» (The Fairy Feller’s Master-Stroke). (І не мене одного—гурт Queen має однойменну пісню, на яку Фредді Мерк’юрі надихнула картина, яку він побачив у музеї Тейт). Я ще не можу заблукати в ній, розглядаючи численні деталі, але повертаюся до неї час від часу. Дадд працював над картиною з 1855 по 1864—дев’ять років! Художник ретельно продумував свої картини, потім розмічував полотно і працював над окремими квадратами, доводячи їх практично до фінішу.
Трохи більша, ніж на сайті музею, репродукція картини є на Вікіпедії, але якщо хочеться роздивитися її в усіх деталях, у пригоді стане музейний проєкт Гугл.
Як я зрозумів, коли Дадда переводили з однієї лікарні в іншу, то переїхав він без картин (не певен, що він мав майнові права на власні твори). Сюжет «Майстерного удару казкового лісоруба» залишався важливим для художника, тож він відтворив його, цього разу аквареллю. Ця робота має назву «Songe De La Fantasie» нині зберігається у кембриджському музеї Фіцвільяма. Зараз сайт музею (а саме частина колекцій та пошуку по них) проводить оновлення, тож я не можу дати «офіційне» посилання на репродукцію. Але я знайшов гарну версію на сайті fineartamerica. Цей підхід до акварелі мене вражає: я звик сприймати акварель як «швидкий» жанр, але Дадд працював над нею, імовірно, з тою ж ретельністю, що й над іншими своїми творами.
Якщо ця історія була вам цікава, раджу подивитися відео музею Тейт (4:37), де Ніколас Троманс розповідає про картину та її повтор (і також мандрує між музеями, але не в інтернеті). У ньому добре видно і масштаб творів, і деталі.
Вітер літер: нові українські шрифти
Віктор Харик оприлюднив гарнітуру «1812». Цитую:
Ґарнітура «1812» це оцифровка та декоративний розвиток шрифту «1812 рік» словолитні Лемана. Його було створено до сторіччя перемоги у війні з Наполеоном ймовірно Олександром Бенуа. У 1917 шрифта було вжито на банкнотах Тимчасового Уряду. Входив до радянського стандарту. Цифрова версія була розпочата Костянтином Головченком у 2010 році та дорозвинута Віктором Хариком. Шрифта було доповнено рядковими літерами, альтернативами, декоративними амперсандами та цифрами, він підтримує сучасну слов’янську кирилку та розширену європейську латинку. Попри свою декоративність чудово читається у невеликих текстових блоках завдяки своїй класичній формі та ретельно визначеному спейсинґу та кернінґу.
Шрифт можна також орендувати на Рентафонт.
Скоро в продажу: словолитня «АльфаБраво» анонсує вихід шрифтової гарнітури Almaz. Автори—Сергій Макаренко (Полтава) та Кирило Ткачов (Луцьк). Для Сергія це своєрідний дебют: він використовував власні шрифти у своїх проєктах, але «Almaz» стане першим у вільному продажі. На шрифтовій мапі України з’явиться ще одне місто, чому я дуже радий.
Дивні професії
Цікаво, як іноді професія виникає на перетині інтересів та компетенцій. Так можна скласти свої дивацтва у комбо, і знайти (дуже) вузьку нішу, яка буде затребуваною в глобальному світі.
Наприклад, Derek Lieu створює трейлери до інді-ігор. Здавалось би, що, серйозно? Із тих трейлерів, які виставлено на його сторінці (Firewatch, Spelunky 2, Half-Life: Alyx), стає зрозуміло: так, досить серйозно. Крім того, там само Дерек лаконічно пояснює, чому його робота потрібна (замовникам). Круто!
Якщо ви недавно чули про якісь цікаві нетривіальні професії, напишіть—мені цікаво.
Прочитання
Читання книжок—така приємна штука… поступово дійшло до того, що коли маю півгодини-годину суто на читання, сприймаю це як неймовірну розкіш. Читаю і кайфую. Це буває не так і часто, переважно я веду позиційну боротьбу із усім іншим, чим можна зайнятися крім читання. Тим часом вдалося дочитати «Рецепт для Лоїс» Слоуна—я згадував про цей роман в одному з попередніх листів. У бонусному епізоді подкасту «Взяла і прочитала» репер Фріл питає у Богдани Неборак: а що, обов’язково у книжці має хтось померти? В «Рецепті для Лоїс» ніхто не помирає. Немає осмислення травматичного досвіду. Це якось наче одразу окреслює зону можливого задоволення від книги—принаймні, нам не будуть підсовувати примусового драматичного катарсису. Але мене приємно (більше, ніж очікував) здивувало, як ловко описує Слоун місто, аж захотілося зазирнути в гугл-вулиці—де там пробігала головна героїня? Ну і різні «бонусні» деталі, як-от жінка, що сидить, читаючи роман Пінчона, теж роблять свою справу.
Мені так сподобалося читати книжки для розваги, що я почав (нарешті) «Морт» Террі Пратчетта. Перекладачка Ольга Любарська зробила цей текст цілком українським, коли читаєш і не думаєш, переклад це чи ні. Не думав, що ця книжка така смішна! Принаймні, на початку.
Крім того, періодично згадую, що читаю роман «Бандера Distortion» Олега Шинкаренка (я, правда, читаю електронну версію, придбану на Якабу). Такий постмодерний наратив про постправду. Головний персонаж, який на перших сторінках працює (в Україні) автором пропагандивних текстів в дискурсі руского міра, потрапляє у фрактальний закрут подій, де кілька разів втрачає пам’ять. По ходу, разом із читачем. Мене цей роман достатньо (передбачувано) розважає—я вже дійшов до того, що загубив, де який шар. Якщо у фільмах Шванкмаєра химерну стоп-моушн анімацію легко відрізнити візуально (від решти фантасмагоричних подій), то в романах Шинкаренка все це написано відносно однаковою мовою. Я десь пропустив знак на той поворот, де героїня знаходить роман, який вона начебто писала раніше, і вирішує його дописувати… Назвати цей текст гостросюжетним–це натякнути на те, що він сюжетний. Ні, цей роман дасть вам заснути, і не раз. Але, як і роман Слоуна, він вступає в дискусію із сучасними наративними стандартами. Олег Коцарев уже прочитав книжку і написав відгук на «Текстах».
У вересні я накупив собі півполиці поезії, але так і не дістався до цих нових книжок, бо читаю «Контемп» Світлани Лісовської. Мені подобається легкість, з якою Лісовська пише вірш про те, як вона хоче в боулінг. Справді, чому ні? А минулих вихідних прочитав у неї такий вірш, що наче додав новий вимір до світу, в якому я тоді знаходився. І я подумав, може, годі відкладати?
Частенько, читаючи вірші з англомовних поетичних розсилок, відчував, як бракує такої української. Тривалий час я ускладнював цю ідею: у такої розсилки мав би бути порядний упорядник (кращий за мене), мала би наскрізна стрункість, систематизованість. Елементарно—вірші до певних дат, зміни сезонів тощо. Цю базову структуру хороший упорядник може осяяти своєю начитаністю, баченням, відчуттям звʼязків між текстами. Також не бракувало би зібраного пулу віршів для публікації. Тощо тощо.
Словом, без усього цього в запасі я вирішив таки зробити власну розсилку. Поки ще у неї немає нічого, крім адреси, за якою можна підписатися, і ви–перші, хто про неї дізнається: https://buttondown.email/virshi
План простий. Кому цікаво, підписується. Зі своєї сторони я обіцяю без усякого графіку й системності, час від часу надсилати українські вірші.
Після прочитання книжки поезій Лишеги (всього за три-чотири роки) я не став читати поезію швидше. Так що листи з віршами мають бути супер-неперіодичним виданням.
❧
Якийсь такий кумедний час нині… Розтягується і стискається, як шкарпетка (метафора з трилогії про «Шкарпеткожерів». За виборами в США стежити значно легше, ніж за нашими, бо вони розважають, а не травмують. У нас, тим часом, тепла осінь, ранкове світло, що вихоплює у блакиті ранкового двору гілку з пожовклим листям. Між цим і попереднім листом минув сезон каштанів (кожнісінька прогулянка завершувалася повними кишенями лискучих, приємних, класненьких каштанчиків). Теплі, тепліші ковдри, термобілизна на ніч—знімаємо, ввімкнули опалення. Кілька зустрічей із близькими друзями, які тепер стають ще важливішими.
Я роблю передзамовлення на книжку, кажу, «ну, тепер до кінця року план книжкових закупівель закрито». Наступного тижня дізнаємося про два нових видання (різних видавництв!), які дуже треба мати вдома.
Я регулярно думаю про полиці. Не дає спокою те, що на багатьох знімках із «живих» інтерʼєрів полиці відкриті. Так а як же пил? Якщо маєте досвід чи свою думку із приводу, напишіть, будь ласка.
Цей час… хтось залишається майже чи зовсім без роботи. Хтось отримує несподівану підтримку. Хтось, навпаки, провтикує всі шанси. Я працюю як фрілансер, і до карантину мав коротший горизонт завантаження. Гроші за книжкову обкладинку проїдаються значно швидше, ніж заробляються, тож я був не одинокий на гойдалці між «роботи забагато» і «треба брати замовлення, бо ж може не бути». Тепер графік ущільнився так, що я навіть тут пишу про роботу.
Щодня дивлюся за вікно на кухні, і наче зростаюся з пейзажем, який бачу. Горою Фудзі може бути й випадковий будинок навпроти. Ритуали сусідів набувають ритмів класичного епосу. Начебто нічого там не бачу нового, але навпаки, кожна деталь кристалізується, увиразнюється. Люди, що виходять на балкони і знов зникають за вікнами. Дерева, що проступають шарами, як аристократичне вбрання. Пазл із автівок внизу, за яким можна складати передбачення. Кожного разу, коли виходжу з дому, помічаю щось дуже красиве у місті. Дерево, що перехиляється через паркан. Кумедного песика в рожевому светрі. Кольори надвечір’я.
Синкопований ритм графіків, розкладів, списків справ—і пауз, із яким часом нічого не можна вдіяти. Та мабуть, і не треба.
До весни вже не посидиш зі співрозмовником на лавці. Але так само можна написати листа.
—М.