Cезон 📯. Випуск д
Привіт!
Це випуск на літеру «де я?»
Д—літера-козак-Мамай української абетки.
Дуже сподобався підхід у в’язі (яку можна розглядати як історичне модульне письмо), про який я прочитав у каліграфині Наталії Ком’яхової—що ніжки у «д» і плечі у «т»—родичі!
На замовлення «Читомо» для партнерів із видання telegraf.design я взяв інтерв’ю з Мар’ям Фішер. Пані Фішер працювала у швейцарському конкурсі на найкращий книжковий дизайн, потім у видавництві Patrick Frey (Патрік Фрей—комік і видавець арт-книжок), а тоді стала працювати як незалежна фахівчиня. По суті, у нас координацією авторів, виконавців, друкарні займаються випускові редакторки, тому якщо ви—випускова редакторка, із посиланням на інтерв’ю можете себе називати «продюсеркою книжок».
Правда, випускові редакторки працюють переважно in-house, тобто на посаді в конкретному видавництві.
Цікавий факт: пані Фішер одружена зі швейцарським коміком Бітом Шлаттером (Beat Schlatter). До інтерв′ю це не має жодного стосунку, але з української перспективи аж двоє коміків, пов’язаних із книжками (тим більше, в царині візуальних мистецтв)—це щось подивугідне.
Ютубачення
- Жадан говорить (56:03) із Натою Жижченко (ONUKA). Подкасти це для мене відкриття і тема року, тож я цю бесіду слухав теж як подкаст, а відео знайшов, щоби поділитися. Не знаю, наскільки це характерна риса (слухав у цій серії лише розмову із Тарасом Чубаєм до того), але Жадан—добрий слухач, дає співрозмовникам самим розкритися. Ну і співрозмовники, треба сказати, добірні (пробував послухати інтерв’ю Іванова з Чемеровим, і ох, краще просто послухати музику «Димної суміші»). Справа така, що я не дуже можу слухати електронну музику, але за багатьма маркерами ми з Натою перебуваємо в спільному культурному просторі. Тому було дуже цікаво слухати.
- Ліса Ганавалт (Lisa Hanawalt)—творчиня, а згодом арт-директорка та продюсерка «Bojack Horseman», розповідає про свою роботу, любов до конячок (18:39), про дуже людські штуки, без усякого гуризму та інфлюенсерства (треба сказати, що всі виступи на конференції XOXO, які я слухав—класні). Також Ліса придумала класнючий (і класніший за Бо Джека, нмд) анімаційний серіал «Тука і Берті» (Tuca & Bertie) Перший сезон вийшов на Netflix уже після виступу на XOXO, і попри купу фанів та добру критику, його не було продовжено. На наше фанатське щастя, канал Adult Swim підхопив подруг-пташок, тож буде і другий сезон.
- Музичне: цікава (насамперед атмосферно—кольори, одяг, монтаж) документальна стрічка про Еліс Колтрейн, джазову піаністку й арфістку, знята у 1970, за три роки по смерті її чоловіка, Джона Колтрейна. Трохи показують як вона грає, трохи дітей, трохи розповіді про медитацію (тривалість 15:40). Треба сказати, медитація була дуже важливою для Еліс. Уже в 1972 році вона відмовилася від мирського і очолила центр Веданти у Каліфорнії, і на 25 років припинила публічну музичну діяльність. Я люблю і час від часу переслуховую (от прямо зараз) її альбом 1971 року Journey In Satchidananda (37:14).
- Ще музичне: група Survive, яка зробила музику до титрів Stranger Things. На Bandcamp є три альбоми (не саундтреку).
- Знову музичне (так, багато музичного цього разу). Американський музей популярної культури цього року відзначив гурт Alice in Chains. З нагоди, крім самої групи, виступило ще чимало виконавців, підготувавши для дистанційної аудиторії з усього світу кавери. Все зібрано в одному великому відео (2:26:52), де між піснями розповідають про музей та показують його. Я все прослухав із великим задоволенням.
- Видавництво «Смолоскип», а саме Ольга Погинайко, Ростислав Семків, Олег Коцарев розповідають про літературний конкурс (55:16). Панове Ростислав і Олег теж були колись лауреатами (можете не сумніватися, я маю ті книжки, бо сам отримав 2 премію приблизно в той час). Для якоїсь кількості авторів це єдина книжка, але список лауреатів за роки включає кілька поколінь яскравих і впливових голосів сучасної літератури. Не знаю, як саме зараз, але час від часу смолоскипівський конкурс залишається єдиним, де автор-дебютант може перемогти і отримати видану книжку. Формат відео—запитання і відео. Ті, хто мають амбіції подаватися, можуть багато для себе прояснити.
- Аксель Шеффлер дає 3 поради для людей, які цікавляться ілюстрацією (1:38). Супер-коротке і атмосферне відео.
Робочий стіл Акселя Шеффлера
Не знаю, чи ви колись читали книжки, проілюстровані Акселем Шеффлером. Я читав дівчатам «Груффала», «Груффалятко», «Де моя мама?» та «Місце на мітлі», і це ще не всі, перекладені українською. Тож якщо коротко—це людина, яка змогла своє малювання перетворити в гітовий стиль, і цим (а не чимось іще) забезпечити собі добробут.
На його сайті є розділ, де зібрано відповіді на популярні запитання.
Навіть якщо ліньки читати, варто подивитися. Мою увагу там привернуло, насамперед, фото робочого місця.
Другою такою штукою були його студентські роботи, справді класні.
Значно більше ескізів (значною мірою, до «Груффала») є в інтерв’ю для сайту Picturebook Makers. Там пан Аксель підходить до стелажа, на який є місце лише в успішних ілюстраторів (жартую, а може, й ні)—стелажа, на якому у великих коробках зберігаються оригінальні малюнки. І показує, як ростуть книжки—від ескізів, замальовочок, до розробок персонажів і макетів (dummy) книжок. Дістає старі замальовки, і зізнається, що вже давно не чиркає в блокнотах. А також, трохи згодом, розповідає в деталях про техніку, якою він користується та до якої звик. Який папір, чорнила, олівці, фарби, що за чим. Загалом справляє досить миле враження. І стіл, так, стіл, завалений дуже потрібними речами для діла—це мій тип столу.
Також до теми: ілюстрації до «Груффала» на сайті Британської бібліотеки.
Австралійські розцінки на верстку
Трохи про те, що супроводжує всяку творчість, а саме—гроші. Я працюю з різними замовниками, і навіть у одних і тих самих бувають геть різні бюджети на різні проєкти. Відповідно, немає «стандартної» ціни на одну й ту саму роботу (це загалом нормально, якщо вірити Крісу Ду із TheFutur).
Втім, якщо верхня планка залежить від різних факторів (умовно кажучи, Мішель Обама гарантовано має більший аванс за книжку спогадів, ніж Андрій Кокотюха за свій наступний роман), то щодо нижньої…
Нещодавно у спільноті «Ілюстрактор» на фейсбуці було обговорення під дописом, автора якого замовник переконував, що ₴10 за сторінку це нормальний гонорар (ні, не нормальний).
Процитую нижче коментар арт-директора Дмитра Кліщика:
Як можна брати долар за сторінку?! За 100 сторінок ви отримаєте $100. За 300 відповідно. У вас скільки таких заказів буде в рік. 12. Не більше. А скоріш за все менше. Щось іще заробите. Вийде на рік оці 1200 плюс, ну нехай ще 2000, і то не факт. Тобто в місяць від 200 до 300. Ви для цього вчились? Може краще касиром за 10к грн. на місяць. А вечорами в Uber. Вільного часу буде точно більше. Не можна так. Згоден повністю з колегою вище. Так від страху провалюється ринок. Причому для всіх і на роки вперед.
Мені здається, це гарне міркування, яке добре можна прикласти до справи з цінами та умовами за домовленостями. Якщо сенсу братися за замовлення не видно, краще взятися за якесь інше замовлення (із сенсом).
А от інформація з паралельного всесвіту, буквально, з Австралії. Фірма, що розпочала з дизайну та верстки і розвинулася з часом у таку собі друкарню+, пропонує розцінки для верстки (за кількома шаблонами) https://www.nikkimgroup.com.au/prices/typesetting/
Якщо не хочеться розглядати цю сторінку, але цікаво знати, що там, я перекажу: цінник починається з $8 за сторінку — це для найпростішої верстки типу «звичайна проза», наступний крок — $25 за навчальну літературу та путівники, де багато таблиць, і нарешті $40 за сторінку складної верстки, наприклад, де є наукові формули.
Дуже освіжає, звісно. Відкрию секрет Полішинеля—у нас ніхто не заплатить ₴227 за сторінку верстки прозової книжки, бо ціна за верстку книжки на 120 сторінок становила б ₴27240 (за верстку за шаблоном, нагадаю). Пару років тому хороший замовник міг би заплатити дизайнерові 10–14 тисяч гривень—але це стосується непересічних видань, з креативним підходом тощо.
Звісно, це все складно порівнювати, бо по-хоршому зіставляти треба і податки, і середні витрати на проживання, і добробут населення… а також можливості працювати віддалено.
Але приємно, що десь у світі дизайнер може отримувати кращі гроші за свою роботу. Ще треба додати, з лекції Ольги Протасової я дізнався—саме в Австралії загалом високі ціни на творчу роботу, але це для своїх, буквально. Австралійці не схильні замовляти доступніших фахівців із дешевших країн (як-от Україна), а краще платимуть більше—австралійцям.
Напишіть, якщо вам таке цікаво, це мене мотивує ділитися подібними матеріалами.
Вітер літер
Цього разу супер-коротко.
Дмитро Растворцев «лонгрідить за український шрифт» (у двох частинах, посилання веде на першу).
Хтось в курсі, хтось ні, тому нагадаю, що Дмитро—один із найкращих і найяскравіших шрифтарів сучасної України. Його літери ви могли бачити в рекламі, на пакуванні (дуже різних товарів), у дорослих та дитячих книжках, періодиці, в додатку «Дія», а також на всьому оформленні групи ХЗВ. Крім того, він давно збирає (і має вже величезну) колекцію вернакулярної (читай народної, вуличної) типографії. Растворцев вирізняється не стрункістю чи академічністю писання, а дуже потужною харизмою (текст не передає вповні, але дуже нагадує, якщо ви хоч раз чули і бачили його наживо). Тому, якщо українські графеми вам не байдужі, точно буде що почитати і на що подивитися.
На сайті https://www.generativefonts.xyz/ можна знайти шрифти, «спотворені» за допомогою скрипта, і сам скрипт (на Python, для програми Glyphs 2). Цікаво подивитися, почитати про проєкт та історичне натхнення—генеративний шрифт Beowolf.
Прочитання
Трохи несподівано для себе дочитав «Бандера Distortion» Олега Шинкаренка. (Несподівано—бо несподівано почалися примітки, а текст закінчився трохи раніше, ніж я думав). До міри дотепний український постмодерн, де складно провести межу між правдою і мета-правдою. Зрозуміло, що шматки оповідань Майринка на листі дерева—це фантазія (і Майринк несправжній, а досить-таки «за мотивами», у студентські роки я прочитав не лише «Голем», а й томик оповідань і ще зо два романи). А Бандера, що мріє про джинси? По-хорошому, книжка могла би спричинити дискусію, але все занадто заплутано, а для швидкого скандалу в медіа так і взагалі заскладно. Тепер захотілося прочитати «По червоному сліду»—книжку про вбивство Бандери, яку написав професор Гарварського універстету Сергій Плохій.
Прочитав другий том манги «Ательє чарівних капелюхів». Чекатиму на 3.
Читаю «Морт» Пратчетта, на початку було дуже смішно, потім я щось підвис, але якщо відкладу зовсім, то геть не дочитаю. Для мене це трохи як із Шинкаренком—спочатку метод видається супер-кумедним, а потім все менше кумедного, і все більше методу. Втім, я ще не дочитав. Попередній досвід показує, що книжки Пратчетта дочитабельні, але фанатизму у мене не викликають.
Кілька разів за останній рік задумував купити новіше видання «Володаря перснів», бо в нашій книгозбірні старе, і трохи лячно його читати (раптом розпадеться в руках, як буває з книжками того часу…). І от у якомусь не до кінця усвідомлюваному пориві я таки замовив тритомник… якось був звик до тих наших книжок, треба сказати що на пухкому папері один том десь як вся трилогія ранішого видання. Ну звісно, рука наче сама потягнулася… І от всі сплять, а я на кухні «ще трохи» дочитую (паперові книжки не мають підсвітки).
Також надбав нову книжку Ірини Шувалової «каміньсадліс», і щоб як слід підійти до неї, почав читати її збірку «Аз» 2014 року. Це я ще якось встиг побувати тогоріч у Львові, і придбати книжку у авторки просто з рук десь увечері… наче спогад про якесь інше, давно забуте життя.
«Моя підпільна гуманітарка» випустила критичний ролик до фільму «Рутенія». Я думаю, «Рутенія» зроблена погано. І з фільму, і з критики до нього зникає постать Василя Яковича, про якого по-хорошому треба просто зняти портретну документалку, поки ще можна. Я знайшов удома поему Бажана «Нічні роздуми старого майстра» в оформленні Чебаника і тепер читаю, поки щось завантажується.
Спробу зануритися в книжку Practical Common Lisp не назвеш вдалою. Втім, я налаштував собі з’вязку emacs+clisp+slime, це великий плюс. Трохи призвичаївся до того, як виглядає код. Але з якогось моменту всі мізки потрібні були для роботи і родинних справ, і десь під кінець третього розділу, я відчув, що не вигрібаю. Щоб не відчувати себе геть нерозумним, переключився на Land of Lisp. Спробую «більш дитячий» підхід з картинками. Виділити цьому більше ніж кілька хвилин на день все одно ближчим часом не вийде.
Одна моя давня подруга надіслала рукопис своєї книжки. Я почав читати її вголос, але мої дівчата ще більше young, ніж adult, тож ми якось пізависли… і тут я продовжив читати сам. Ох, Катя—геніальна письменниця, клянуся, ніколи в цьому не сумнівався і завжди радий знов і знов пересвідчуватись. Я одразу подумав, які ілюстратори підійшли б до цієї книжки… навіть самому захотілося помалювати (але я не дуже зараз вірю у своє малювання). Я впевнений, що її тексти варто видавати, і вони матимуть значно ширшу аудиторію. Коротше, це просто кайф, і шкода, що ним поки не можна поділитися.
Із читання з дітьми зараз у нас в ротації «Карлсон». Щось ми починали, починали, а оце як зайшло… прочитали першу книжку, і вже почали другу, зміняючи з М. одне одного. Діти регочуть. І водночас вона така не приторна, об’ємна. Малий може битися з друзями, і може ридати, і мені дуже приємно її читати зараз.
Bro!
Я вже писав, що приловчився слухати подкасти: під готування, наприклад, чи в дорозі (коли було тепліше), іноді під якусь монотонну роботу (важливо, щоб робота і звук були різною мовою).
Одне з най-най-най відкриттів для мене—це подкаст Backlisted, де говорять про «дещо забуті» книжки, та так, що хочеться читати, так, що захоплює культура обговорення. Є пару постійних ведучих, і запрошені гості, і всі вони люблять читати книжки… і мають почуття гумору (наприклад, в одному з недавніх випадків хтось говорить, що читав Томаса Манна, і зрештою, доходить до читацького жарту про Mannsplaining; а я іду питати в М.: «слухай, а ти читала?.. а в нас є?..», здається, для цього й існують всі такі подкасти).
І от я слухав передачу про «Беовульфа», про різні переклади, адаптації, реапропріації… такий смак. І час від часу думав, що у нас є теж такий текст, лиш без фільму і комп’ютерної гри… і мабуть, без новітнього перекладу.
Беовульф починається із дивного вигуку, слова, яке всі перекладають по-різному. Найсучасніший англійський переклад починається зі слова «Bro!» У подкасті є фрагмент початку в цьому перекладі. Перекладачка Maria Dahvana Headley також написала роман The Mere Wife—як погляд на «Беовульф» з іншої наративної переспективи.
І зараз можна прослухати, як різні люди читають цей новий переклад повністю! Щодня до 25 числа з’являтиметься новий шматочок. Серед читачів уже були Ніл Гейман та Робін Слоун. А я ще не дослухав до них…
Український переклад (не такий осучаснений) виходив у Астролябії, і ми маємо примірник у тій частині книгозбірні, яка не поруч. Втім, книжок під рукою зараз суттєво більше, ніж я можу прочитати.
Маякніть, якщо цікаво—поділюся власним мікро-топом подкастів (які почав, не кинув чи відклав, і слухаю регулярно).
❧
Як добре, що в студентські роки я навчився набирати десятьма пальцями, зараз намагаюся на повній швидкості закінчити випуск, щоб же ж посилання на «Беовульфа» було ще актуальним…
Я іноді (часто) не можу добрати відповідного тону, тому переписую чи викидаю цілі фрагменти. Переглядаю лист, і мені-зараз видається, що він якийсь занадто бравурний і продуктивний. А в реальності ширший динамічний діапазон, є місце і для суму, і для всього, що йде «не так»…
Просто писати про те, що подобається і надихає мені значно простіше, ніж про те, що дратує й засмучує. Я не готовий робити широкі узагальнення, і дуже радий, коли вдається втриматися від публічного коментаря до того, від чого і у мене пригорає.
Як у багатьох, останні місяці просто жнива-жнивонька, за кожною зробленою задачею 10 незроблених, а ці 2 тижні ми з дітьми самоізолювалися, і працюємо, коли виходить—тренуємося перед локдауном.
Зараз всім бажаю гарного настрою, наснаги, і здоров’я (цьогоріч це побажання перестало здаватися пенсіонерським).
Якщо хочете підбадьорити, прокоментувати, поставити запитання—пишіть (у робочих справах пишіть у відповідні гілки листування, будь ласка), буду радий прочитати звістку від вас.
—М.
P.S. На фото до випуску скомбіновано кілька знімків із літерою «д» в реальному житті, на різному папері тощо. Впізнаєте деякі шрифти?