Cезон 📯. Випуск а
Привіт!
Відкриває цей лист фото-вірш Жені Перуцької, який я побачив на її фб.
Для мене він перегукується зі знаменитою фотографією Джеффа Волла «Раптовий порив вітру (за Хокусаєм)». Тут місток сам собою перекидається до самого Хокусая. Як і фотографія, гравюра—тиражне мистецтво. Тож я надибав 2 версії в колекціях Бруклінського музею та музею Метрополітен.
Останнім часом мене більше дивують короткі вірші. Цей—без слів—не виключення.
Вітер літер
An Introduction to Typesetting (1959): фрагмент навчального фільму для набірників. На відміну від багатьох повноколірних музейних відео, де набирають красиво якесь слово (чи кілька), тут ідеться про уміння, які були потрібні для набору книжки, газети чи енциклопедії.
Дуже раджу переглянути. Якщо ви мали справу із сучасними програмами для верстки, це відео ілюструє, в які благословенні часи ми живемо.
І ось це відео нагадало мені питання, яке мене дуже цікавило кілька років тому (так цікавило, я аж забув, що вже отримував відповідь на нього)).
У анімаційному фільмі «Ніч на галактичній залізниці» (за мотивами казки Міядзави Кендзі) є такий момент: котик Джованні підпрацьовує після школи набірником у газеті. Відволікшись, він розсипає набірну касу. Під час чергового перегляду я звернув на це увагу, бо саме дивився якийсь курс із типографії. Там було якраз побіжно згадане слово із типографійного сленгу часів металевого набору.
Розсипаний шрифт називався pied font. А купа таких літер (яку Джованні мав, як підмайстер, розібрати), називался відповідно pi box. Також—пекельна скринька.
Англійською можна підгледіти про це у словнику Merriam-Webster, а трохи детальніше прочитати на PrintWiki.
Українського відповідника я поки не знаю. Гадаю, придумувати нового перекладу зараз немає сенсу, але ті експерти, до яких я звертався з питанням, всі працюють у сучасніших реаліях. Нині шрифт ніхто не розсипає (а тоді це, думаю, траплялося регулярно), тож слово вийшло з ужитку і забулося.
Російський відповідник «сыпь» мені підказав Федір Шульга. Якщо ви часом знаєте український, напишіть—дуже цікаво!
Лінда Баррі та зіноробство
Завдяки блогу Остіна Клеона дізнався про Лінду Баррі (Lynda Barry)—коміксиню та викладачку. На початку карантину вона оживила свій канал на youtube, де щодня додавала відео в дусі «малюй зі мною». Вони дуже безпосередньо зняті й зроблені, і не мають дистанції, яку встановлює якісне виробництво. Це не виглядає красиво, це виглядає «я теж так можу», що для подібних відео безумовний плюс. С. намалювала за цими відео цілий зоопарк (і пару скелетів). Тепер цей канал виглядає на потужний освітній ресурс, бо зараз там понад сотню відео, які включають різні навчальні відео, складніші і простіші. Я не можу сказати, що це відео для дітей. Воно буде корисним для всіх, хто хотів би малювати, але боїться техніки. Техніка—це наживне. Ну і вигладає Лінда так ненапряжно, я так теж хочу! У неї також є інстаграм та тамблер. (Якщо треба техніка, такого теж багато. Наприклад, канал Стена Прокопенка).
Друга тема—виробництво зінів, тобто маленьких саморобних брошур. Zine походить від fanzine, аматорських видань, для яких характерні дешевизна виробництва (часто чорно-білі, тиражуються ксероксом чи навіть факсом) і пристрасть до теми. Штука така, що найпоширеніший формат дуже заразний—просто береш і робиш. Ось відео Клеона, який за час пандемії наробив просто безліч зінів, і продовжує це робити. А ось дистанційна лекція Хейлі Торнтон-Кеннеді у трьох невеликих відео. Там і про історію зінів, і про формати, і також є покроківка. Ми вдома теж трохи наробили: я швидко малюю, а дівчата потім весело розфарбовують. С. і сама може намалювати та написати. Ось наші перші спроби. У мене, як це буває, з’явилася купа похідних ідей, але часу на реалізацію нема.
Маму мою теж наздогнало викладання онлайн. Спочатку вона робила покрокові фото з інструкціями, а потім надихнулась побаченим (я їй надсилав усі лінки, якими зараз ділюсь із вами) і зробила свій канал. Тож тепер є українська інструкція для того, щоби стартувати із зіноробством. (Якщо ви хочете щось таке малювальне поробити, самі чи з дітьми, зазирніть і на інші відео Марини Леонович, а якщо вам таке цікаво/корисно, то й підпишіться. Це мотивуватиме маму робити ще такі відео.)
Екстремуми читання
Цілодобова книгарня містера Пенумбри, Робін Слоун
Кілька разів на рік бувають такі книжки, які я читаю, запихуючись, і не можу зупинитися. Як правило, які б легкостравні вони не були, з двома поспіль такого не станеться (останній раз таке було, коли я відклав HPMOR, щоби познайомитись із оригінальною Поттеріаною, якої не читав до того, і з третього тому набрав темп (а до HPMOR-а так досі і не повернувся)). На початку цього року ми були в гостях у родичів, і мені капітально не спалося (таке теж уже буває…). «Цілодобова книгарня» на той момент була в такому довгому списку, що коли я, майже рік читавши розсилку Робіна Слоуна, вирішив її таки придбати, дізнався, що паперовий наклад давно тю-тю. А екран електронної книжки має підсвітку. Дуже зручно читати під час безсоння. Ночі не вистачило зовсім трохи. Але і почав я не рано.
Отже, книжка. Я собі тоді уявив, що це така зустріч Еко і Коупленда. Сан-Франциско, книгарня, загадка, Альд Мануцій і хакери з Гугла. Пошуки із віднайденням. Але без драми. Тоді я подумав, що разом з драмою не вистачає і глибини, але зараз думаю, ну її к бісу, ту драматичну глибину—принаймні, не лізе в очі сучасна схема з лютою боротьбою антагоніста й протагоніста. Базову схему описують у величезній кількості джерел, відповідно, кількість реалізацій тільки зростає. У «Цілодобовій книгарні» є достатня кількість інгридієнтів, але «педалі драматизму» немає.
Для мене це було легке читання, яке оповідає про цілу низку цікавих мені тем.
Зима в Тисмениці, Олег Лишега
Навіть не віриться, що я її дочитав. Книжку подарував мені один друг, здається, ще коли я жив у Києві (на ескалаторі якої станції це було?..). Потім я забрав її із собою до Житомира. А потім до Полтави. Я з’ясував, що поезію можу читати зараз по віршу за раз, себто, за день. І звісно, книжка то забувалася, то знаходилася. Із самого початку я зрозумів, що вона стане для мене дуже важливою. Пам’ятаю, як читав С. Півня (с.128)—наче кіно подивився. З Лишегою я бачився, здається, всього двічі: на кухні в Смолоскипі і на Майдані під час Революції. Десь у ті дні, коли він прочитав свою Пісню 551. Ці зустрічі були дуже контактними й теплими.
Зовсім недавно я виявив, що Лишега був одним із перекладачів «Оповідок давнього Китаю» (К., Дніпро, 1990, ISBN 5-308-00731-4). Цю книжку я безліч разів перечитав у шкільні роки.
Слово випуску
- Той, хто вгадує майбутнє чи минуле, за якимись прикметами або ворожачи на картах.
- Чарівник (у 1 знач.).
- Знахар.
От чесно, якщо ви знаєте англійську, підкажіть, хто це—foreteller, seer, sorcerer, чи може, herbalist? Чорт ногу зломе )))
«Ворожбит» (який міг би в сучасному світі ворожити на сплутаних проводах від навушників) нагадав мені про справжнього чаклуна—Абе но Сеймея. Зараз, мабуть, найпопулярніша його інкарнація—ігрова (де Сеймей просто-таки красунчик), але звісно, для мене головний Сеймей це Мансай Номура. І є ще один, досвідчений придворний чаклун старшого віку в аніме Otogi Zoshi (2004–2005; я так давно його дивився, що насилу знайшов, як воно називається).
Хокусай
Зустрінемось у мережі.
—М
P.S.
Я зрозумів, що потребую написати кілька слів не лише про цікаве і корисне. На початку року я взяв паузу, щоб вийти із находженої колії, але невдовзі вільний час став розкішшю, і дайджест став найдоступнішою формою, над якою виходить працювати. Від моменту, коли я вирішив написати новий випуск «Повільної людини», до того, коли почав, минув місяць. Коли я надсилав попереднього листа (про фільм «Земля блакитна, ніби апельсин»), цей здавався майже готовим. Коли я пробую написати про те, що відбувається з термінами і планами, це все спроби якось розумно і відсторонено сказати «я палаю, і все палає, все пропало, кінець». Це не так, але іноді так здається. За час карантину я не раз переконався, що мої дівчата це прекрасна компанія. Але навіть найкраща компанія (як моя) спонукає ще більше цінувати можливість побути в тиші на самоті, і можливість спілкуватися з друзями, за якими я дуже скучив. Це я до того, що:
- я вірю, буде наступний лист, але коли і який? нині я схильний планувати занадто оптимістично (в результаті скільки не зробиш, здаватиметься, що зроблено мало) і знаходжуся між вірою в те, що вже завтра почну нову чернеткою та похмурим передчуттям, що не почну її ніколи; буду сподіватися, реальний перебіг подій буде ближчим до першого екстремуму;
- якщо у вас з’явиться хоч найменше бажання написати мені—не стримуйте себе; можна обговорити цей лист і листи взагалі, написати, як ваші справи, чим займаєтесь, що вам цікаво нині… я буду дуже радий це читати; листи мені (сподіваюся) вдаються трохи краще за реальний small talk і точно краще за месенджери.